КЦС ВС: Видача довіреності не може бути кваліфікована як фраудаторний правочин.

Кредитор просив суд визнати недійсною довіреність, за якою повірений від імені боржника подарував його майно (земельні ділянки та квартири) третій особі.  Позивач уважав указану довіреність фіктивною, оскільки єдиною метою її видачі було ухилення боржником від виконання цивільно-правових зобов’язань.

Суд першої інстанції, рішення якого залишив без змін апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову, оскільки під час оформлення довіреності дотримано всі вимоги ЦК України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду змінив попередні рішення, виклавши їх мотивувальну частину в іншій редакції, з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 5 ЦПК України в разі, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Правочином, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним правочином), може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Застосування конструкції «фраудаторності» при односторонньому правочинові має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, які дозволяють кваліфікувати односторонній правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься те, що внаслідок вчинення одностороннього правочину відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна.

У справі, що переглядається:

• позивач посилався на те, що на підставі оспорюваної довіреності було укладено правочини щодо відчуження нерухомого майна відповідача з метою уникнення звернення стягнення на таке майно, чим порушено права позивача як кредитора відповідача;
• позивач пов’язує порушення своїх прав як кредитора саме з укладеними договорами дарування земельних ділянок та квартир, у результаті яких відповідач відчужив майно, на яке можна звернути стягнення в порядку примусового виконання судового рішення;
• не пред’явлено вимог про визнання недійсними договорів дарування земельних ділянок та квартир;
• видача відповідачем оспорюваної довіреності не може бути кваліфікована як правочин, що вчинений на шкоду кредитору.

За таких обставин, вимога про визнання недійсною оспорюваної довіреності є неефективним способом захисту і в її задоволенні слід було відмовити саме з цієї підстави. Проте суди відмовили в задоволенні позовних вимог у зв’язку з їх необґрунтованістю, а тому судові рішення змінено в мотивувальній частині.

Постанова Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 757/33392/16 (провадження № 61-10541св19) за посиланням.