Чи є меморіальний ордер доказом зарахування суми грошових коштів на рахунок — ВС

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув справу  №  910/9619/19 та встановив, що моментом фактичного виконання зобов’язання є саме момент надходження коштів з рахунку боржника на відповідний рахунок кредитора.

Обставини справи

Товариство з обмеженою відповідальністю «Т» звернулося в Господарський суд міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ф» про застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення 1 016 000,00 грн основного зобов`язання, 667 404,72 грн інфляційних втрат та 165 510,58 грн 3% річних у подвійному розмірі.

Рішенням Господарського суду міста Києва у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 1 016 000,00 грн основного зобов`язання, 91 615,71 грн інфляційних втрат, 31 732,60 грн 3% річних, 934,83 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката та 25 635,34 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду мотивована тим, що наявний в матеріалах справи меморіальний ордер не є належним доказом зарахування суми грошових коштів на рахунок отримувача. Зважаючи на те, що судовим рішенням у іншій справі № 910/17791/17 змінено управителя Фонду фінансування будівництва  на ТОВ, тому вимоги про застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення саме з відповідача суми основного зобов`язання є обґрунтованими. З огляду на положення статті 625 ЦК України, вимоги позивача про стягнення інфляційний втрат та 3% річних у подвійному розмірі підлягають частковому задоволенню у відповідності до розмірів та у порядку, визначеному статтю 625 ЦК України.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС зазначили, що відповідно до статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Разом з тим зобов’язання припиняється не будь-яким виконанням, а лише виконанням, проведеним належним чином. Основні критерії належності виконання містяться у статті 526 ЦК України, відповідно до якої належно виконаним буде вважатися зобов’язання, яке виконано відповідно до умов договору, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

ВС підкреслив, що відповідно до статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» меморіальний ордер — це розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунковий документ — документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача

Згідно з пунктом 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

ВС зазначив, що  моментом фактичного виконання зобов’язання є саме момент надходження коштів з рахунку боржника на відповідний рахунок кредитора.

При цьому, як вірно зазначив апеляційний господарський суд, меморіальний ордер не є доказом саме зарахування суми грошових коштів на рахунок отримувача, а є доказом списання коштів відповідно до статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Враховуючи те, що доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження, суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувана постанова прийнята з додержанням норм процесуального та матеріального права, а відтак підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції – без змін.